У перший день війни я повинна була їхати в університет, але мене розбудила мама і сказала, що почалася війна. Ми вірили, що Маріуполь вистоїть, тому не виїжджали. Ми перебували в підвалі університету, а потім керівництво навчального закладу організувало виїзд для студентів. Я прощалася з мамою з болем у серці, поцілувала свого кота, та й поїхала. 24 лютого виїхала з Маріуполя.

Потім дізналась, що бомба влучила у мій будинок. Мої батьки у той час були там, вони дивом не загинули.

Мої рідні виїхали з Маріуполя через три місяці після окупації. Це було дуже небезпечно.

Мого міста більше немає – це для мене дуже боляче. Я досі не вірю, що мені нікуди повертатись. Більше не зможу відвідати місця свого дитинства.

Я сподіваюсь на перемогу та повернення у рідне місто.