Я жив у Волноваському районі у будинку батьків. Від перших днів війни це - лінія фронту. У перші дні вторгнення я виїхав у Вугледар, але згодом війна наздогнала мене і там. У будинок прилетів снаряд, загинули сусіди. 

У місті не було опалення, води та світла. Залишався лише газ, яким і грілися у перервах між обстрілами, бо постійно доводилось сидіти у підвалі та мерзнути. Воду набирали у джерелах, телефони заряджали у пункті порятунку, там працювали генератори. 

У квітні жити у Вугледарі було вже нестерпно. Одного дня я вийшов з під'їзду з другом, а поряд був прильот міни. Друга тяжко поранило, він ледве заповз у будинок. Швидка тоді не працювала, допомогли військові та вивезли його до Покровська. Там і зробили операцію.

Після цього страшного випадку я вирішив виїжджати. Ми з родиною встигли виїхати евакуаційною колоною. Зараз живемо у Полтавській області.

Зараз  у мене нічого немає. Все, що нажив, зруйнувала війна. Головне, що рідні живі, а мої діти і онуки виїхали у перші дні війни. Я сподіваюсь на завершення війни та мирне небо.