24 лютого, в 5:58 ранку, наша родина прокинулася під подвійний вибух у місті Бердянську. Миттю прочитали новини, шок, росія напала на Україну.

Але весь жах розпочався 27-го лютого, коли окупанти зайшли в місто.

Окупанти вимкнули опалення, світло і воду. Місто оточили, певний час не було виїзду, магазини не працювали. Погано ловила мережа, часто зовсім зникала. Біда накрила ще вдвічі, коли в наш дім вломився цілий взвід «Соболь», обшукали весь дім, а потім забрали чоловіка, одягнувши йому чорний мішок на голову, не давши змоги навіть одягнутися і відвезли в невідомому напрямку.

Навіть коли військові пішли, нас всіх заціпило, всередині все обірвалося, перелякані очі моїх діточок буду памʼятати вічно.

З цього дня почалися пошуки тата. Потім мене почали визивати на допити, змушували зізнатися, що зберігаємо зброю. Але ми все витримали, правда була на нашому боці.

На превеликий жаль, навіть коли зробили «зелені коридори», тата нашого так і не випустили.

За дві неділі після окупації запаси їжі закінчувалися, діти почали не доїдати. А ще було нереально холодно, адже окупанти вимкнули опалення, газ, періодично світло і воду. Тож готували на кострі, спали одягнені, а воду носили з моря для технічних потреб, ловили рибу, яка нас і рятувала від голоду. Мені з дітками ( на той момент 4-х і 9-ти років) довелося розпочинати все з нуля, але вже на одні руки, без чоловіка.

Щодня вмикаємося сльозами, адже наша родина не повна, таке пережила, але тримаюся, заради діточок, бо вони заслуговують на щасливе дитинство, хоч і не в повній родині.

Коли ми виїжджали з окупації, то в Запоріжжі волонтер безкоштовно довіз до моїх друзів у комендантську годину, адже дорога була довга і ми не встигли доїхати вчасно, мав спец пропуск і добре серце. Тому йому стало шкода дітей, щоб вони ночували на стільцях і відвіз нас, де чекало тепле ліжко, їжа і сердечні люди. Залишив ще номер телефону, раптом потрібна буде допомога.

В той момент, він став для мене цілим всесвітом, який запустив промінчик сонця в пітьму нашої тяжкої долі. Щиро зичу йому, щоб ангел-охоронець його супроводжував і завжди спонукав на добрі справи.

На даний момент у мене є непостійний заробіток. До війни працювала науковим співробітником, завжди готова до чогось нового і навчання, але не в збиток своїм дітям, які на мені тримаються.

Про початок війни нагадує обручка, яка дає надію у світле майбутнє.

Хоч чоловіка немає поряд, але я відчуваю його присутність. Обручка - мій оберіг, радник і натхнення. В майбутньому ми обовʼязково возʼєднаємося в щасливу родину, я в це щиро вірю!