Вдова чоловіка, який загинув у Донецьку від вибуху снаряду на очах у родини, вже вдруге біжить в нікуди від війни

Для мене це вже друге російське вторгнення. У 2014 році я з сином переїхала до Харкова. Таке рішення прийняла після того, як в нашу квартиру у Донецьку прилетіли уламки снаряду і мого чоловіка вбило у нас на очах.

Відтоді ми з сином залишилися удвох, у чужому місті, без рідних та друзів. До нових обставин пристосувалися як могли.

А 24 лютого 2022 року для нас почався другий виснажливий етап війни. Квартира, яку ми орендували у Харкові, знаходилася у дуже небезпечному місці. Тому, коли в нас обох стали боліти серця, а волосся постійно стояло дибки – ми поїхали в нікуди. Так дісталися Волині.

Минуле не відпускає: я постійно думаю про смерть чоловіка, розбиту квартиру у Донецьку, безробіття і виснажливу реальність.

Мій батько помер від раку у Донецьку, хвора мама залишилася там разом із бабусею. Іноді, звичайно, маю думки про страшне. 

У Харкові я працювала тренеркою, масажисткою та адміністраторкою. Зараз залишилася без роботи. Втім, виживаємо з сином завдяки чужим людям, які відгукнулися на нашу біду. Вони сильно нам допомагають. До того ж, зі мною завжди Псалтир, який подарувала моя подруга, після загибелі чоловіка. Святе Письмо супроводжує і рятує мене вже другий раз при переселенні.