Я мешкала в місті Соледарі Бахмутського району. У мене був приватний дім. Працювала я в лікарні медичною сестрою протягом 30 років. У нас тут постріли і громихає ще з 2014 року, коли почалася війна. 

Коли почалась повномасштабна війна, всі були в жаху, ніхто не розумів, що робити, але всі пішли на роботу. Через місяць вже неможливо було це витримувати. Ми майже постійно були в підвалі, нерви були на межі. На даний момент моєї хати немає, вона зруйнована. 

В ЗМІ казали, що потрібно евакуюватися на два місяці. Ми були впевнені, що скоро повернемося назад,  тому взяли самі необхідні речі. Чому ми такі наївні були? Інші люди вивозили з собою все, що могли. 

На жаль, нам повертатися немає куди, ми тут залишилися голі і босі. За цей період ми щось придбали, щось нам дала гуманітарна допомога, дякувати їм. На даний момент ми наймаємо житло, працюємо, виживаємо, як можемо. Багато таких нещасних людей, як ми.

Ця війна дуже сильно повпливала на психіку людей, ми розучилися мріяти.  Я б хотіла бачити своє майбутнє і майбутнє своїх дітей, онуків тільки мирним. Головне, щоб закінчилася ця війна, був мир, тиша і спокій.