Антонюк Назар, 10 клас, ліцей № 269 м. Києва

Вчитель, що надихнув на написання есе – Лященко Оксана Борисівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Перший день повномасштабного вторгнення в Україну, двадцять четверте лютого 2022 року, був для мене, як і для багатьох моїх співвітчизників, несподіваним. Вважаю, що жоден українець не був до цього готовим.

Як тільки моя сім’я дізналася про це, ми швидко зібрали речі й вирушили в безпечніше місце – до нашого села, подалі від міста.

Приблизно в квітні ми переїхали до Закарпаття, у місто Хуст, де орендували невеликий будинок. Дорога була захопливою: щоб остаточно доїхати туди, ми ночували в знайомих у Вінниці – гарне місто, там побачив багато фонтанів та цікавих будівель. У цей період відновилося навчання онлайн, і я старався на всі сто відсотків, тож добре закінчив навчальний рік. Улітку ми повернулися до Києва.

Наступний рік у школі був відносно хорошим. Мама хвилювалася та думала, що під час повітряних тривог не буде навчання, тому я навчався дистанційно рік. Інколи відвідував шкільні заходи.

Наприклад, ярмарок, котрий проводили для збору коштів на потреби ЗСУ, у якому наш клас брав активну участь. Пам’ятаю, я тоді приніс багато смаколиків: печиво, булочки та солодощі. Було радісно від того, що можу бути хоч чимось корисним для воїнів, які боронили в цей час рідну землю від ворогів.

Закінчивши восьмий клас, зрозумів, що потрібно починати вчитися набагато краще, якщо хочу допомогти своїй країні в майбутньому як висококваліфікований фахівець.

Так, у дев’ятому класі я став відмінником і отримав атестат з відзнакою про здобуття базової середньої освіти. Пізніше вирішив, що моя мета – лінгвістика, тому в липні записався на курси англійської мови та значно покращив свій рівень знань. Зараз навчаюся в десятому класі. Я переконаний, що знання допоможуть мені зробити посильний внесок у майбутню розбудову України.

Розповім історію однієї особистості, яка для мене стала справжнім героєм. Цією особою є Аня, дівчина мого брата. Ми познайомився з нею, коли мені було 12 років. Спочатку вона здавалась мені звичайною, але з часом дізнався багато цікавих речей про неї.

Зараз вона працює в енергетичній сфері та дбає про тепло в кожному домі. Цю мету дівчина реалізовує через укладання договорів з клієнтами, надання їм консультаційних послуг, участі в популярних екологічних проєктах.

Аня залишається в Україні та підтримує її економіку з першого дня війни.

Її історія вражає та надихає. У віці 26 років вона має безліч досягнень. Її освіта включає п'ять дипломів, троє з яких мають міжнародне визнання. Навчання в Китаї, Франції, Литві та Україні розширило її світогляд та розуміння різноманітності культур.

Її наполегливість та працездатність роблять дівчину великим прикладом для інших, а в цьому році вона навіть була нагороджена Грамотою за вагомий внесок у розвиток паливно-енергетичного комплексу України, за високу професійну майстерність, виконання особливо-важливих і невідкладних завдань на високому професійному рівні та досягнення кращих показників ефективності.

Вона доводить, що зусилля та віра в себе є маленькими ключиками до досягнення поставленої мети. Її життєвий шлях – це яскравий відблиск надії для всіх, хто мріє про успіх у житті.

Вражає не лише її відкритість до нових культур та мов, а й наполегливість у досягненні своїх цілей. Її історія стане джерелом натхнення для тих, хто хоче побачити світ та реалізувати власні мрії.

І що найголовніше – вона ділиться своїм досвідом і надихає інших на досягнення поставлених цілей. Ця маленька дівчина з величезним потенціалом дійсно вартує захоплення та поваги! Вона – приклад того, як можна бути корисним для суспільства, сумлінно виконуючи свої повсякденні обов’язки.

У майбутньому я хотів би досягти більшого успіху, щоб вона мною так само пишалася та ставила в приклад іншим людям.

За три роки війни я зрозумів, наскільки потрібна підтримка та присутність близьких людей поряд. Моє життя кардинально змінилося: я став більш відповідальним, дорослішим, сильним духом та розумнішим. Через війну моє покоління втратило частину свого дитинства, але отримало великий досвід, який стане в нагоді в майбутньому.

Вірю, що в мирний час ми зможемо побудувати країну, у якій кожна дитина буде посміхатися, рости й навчатися без страху, мати можливості реалізувати свої мрії.