Кобякова Вероніка, 9 клас, Комунальний заклад "Харківська гімназія №111 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Фенарда Оксана Миколаївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Війна – це справжня трагедія людства, вона забирає в людей найдорожче, а її вплив на долю необмежений. Щось у нашому генетичному коді спонукає до постійної агресії й люті. Чи це те, якими ми були створені? Насправді кожна людина може підтвердити хибність цього твердження. Початок війни був найжахливішим часом мого життя, думаю, моя особистість вже ніколи не буде колишньою. Війна забрала в мене роки мого дитинства, частину моїх підліткових років.

Але не все ще втрачено. Бо я все ще жива, я все ще здатна дихати, і єдина причина цьому – добрі люди.

Я пам'ятаю той день, коли на військову частину, де колись працювала моя мати, впала перша ракета. Наступні тижні здавалися справжнім пеклом. Я досі пам'ятаю ті візерунки, які з'являються перед очима, коли занадто довго сидиш у темряві. Мозок починає шукати хоч якісь натяки на світло. Темрява через відсутність електрики в домі та закриті вікна... Звуки вибухів... Через декілька тижнів моя родина не витримала цього жахіття.

Я не знаю, як склалася б моя доля і чи була б я ще однією художницею "Веронікою", яку вбила російська ракета, якби ми не виїхали. На щастя, цього поки не сталося. Нам пощастило. Нам вдалося покинути місто. І найголовніше те, що було куди.

Жити у світі легше, коли ти не один. Ми були не одні. Наші родичі з іншого міста надали нам прихисток на доволі довгий період. Перші місяці пройшли, наче в тумані, моє волосся сипалося від стресу, а тіло не бажало вірити у власне існування. Але все-таки нам, людям, окрім агресії властиве співчуття. Моя старша сестра не давала мені повністю замкнутися в собі. Вона старша за мене на 9 років. Сестра є людиною, що також пережила багато неприємних подій у житті, вона неодноразово стикалася з людською природою чистого зла. Тож вона завжди була на моєму боці при будь-яких ситуаціях.

Наші родичі, не потребуючи від нас із батьками жодного повернення їхнього добра ні грошима, ні іншими матеріальними засобами, безкорисливо надали нам прихисток, де я змогла після численних тижнів поспати в тиші.

Моя особистість сильно змінилася з лютого. Тепер я несу в душі свої нові мрії, які відродилися в мені після періоду їх тимчасової смерті. Тоді я відчувала себе так, наче моє життя вже скінчено, що відтепер жодні мрії та плани на майбутнє не мають сенсу. Але поступово мої думки змінювалися. Я почала читати книги, що змінювали моє мислення. Я почала рости. Я стала іншою особистістю, яка має цілі. Я сподіваюся стати лікарем і рятувати людські життя. Як і вся країна, я отримую можливість все ще мати надію тільки через існування людей, що воюють за нашу долю і незалежність. Я врятована від потенційної смерті на початку війни, коли наш мікрорайон розривав гуркіт російських танків. Я врятована тими, хто залишився в окопах.

Лише через простих людей, що готові віддати своє життя за чиєсь майбутнє, ми все ще живі. Це справжня сила доброти. Розуміючи те, на що йдуть ці люди, я хотіла бути тим, хто робить цей світ кращим місцем.

А як щодо мене? Чи допомагала я? Мій внесок у суспільство поки є малим порівняно з героями, що рятують країну. Але я знала людей, чия психіка не могла витримати всіх подій, що відбувалися. Деякі мої друзі втрачали надію. Я знала людей, що хотіли вмерти. Я знала людей, що боролися з депресією. Я знала людину, чия мати померла від раку. Я знала багато людей, чия душа була жахливо скалічена після 24 лютого. І найменше, що я могла зробити – це завжди психологічно їх підтримувати.

У будь-якій ситуації вони завжди мали змогу прийти до мене чи написати. Я могла не спати ночами, щоб не залишати людину наодинці з її думками. Я читала книжки, щоб краще знаходити слова підтримки. Наукова, психологічна література.

Все, щоб люди не опускали руки, щоб побачили світло попереду. Я вірю, що всіх нас обов'язково чекає щось грандіозне в майбутньому. Що руками людей буде побудована дорога до утопії. Не треба забувати про особливості людської раси – ніхто з тварин не здатний на таке співчуття, на яке здатні люди. За словами американського біолога Роберта Саполські, ніяка тварина не здатна на те що допомагати "не своїм". Це дуже цікавий еволюційний механізм – усі живі істоти допомагають тільки тим, кого вони вважають "своїми". Але в людей ця група ширша, люди самі здатні її обирати. Навіть повністю незнайомі люди можуть рятувати один одного. І я завжди хотіла, щоб люди знали це і ніколи не втрачали промінь надії в душі.

Я сподіваюся, що в своєму житті я ще зможу допомогти комусь більше, ніж просто морально. Але поки я роблю все, на що маю можливість.

Але я знаю, що цього не достатньо. І колись я обов'язково стану чимось більшим, ніж я є зараз. І мої дії будуть допомагати людям. Я бачу добрих людей навколо себе. Вони існують, і вони спростовують твердження про те, що світ сповнений лише злобою. Одним із прикладів може стати моя старша сестра. В один із днів 22-го року вона черговий раз покликала мене з собою сходити до крамниці. І повертаючись назад, ми побачили кошенят. Маленькі й беззахисні, хтось покинув їх напризволяще, прирікаючи їх на смерть. Мені соромно за це, але я б просто пройшла повз, бо знала, що, живучи в родичів, я не маю змоги забрати їх. Але моя сестра мала трохи інші права в цьому домі, вона господиня. Вона швидко послала мене до хати взяти картонну коробку. Ми забрали їх у дім. Імовірно, їх би загриз вуличний пес чи вони б померли від квітневого холоду. Тепер вони в теплі й безпеці. Моя сестра оплатила їм щеплення та все необхідне.

Тепер ці кошенята в безпеці, одну з них забрала знайома моєї сестри. Зараз кошенятко носить ім'я Джавеліна. Інше ж кошеня стало новим членом родини наших родичів.

І це не єдиний приклад людської доброти та людяності, які я зустрічала. Все це підтверджує моє початкове твердження – добрі люди існують, і допомогою ми будуємо дорогу у кращий світ. Ми не створені, щоб бути чистим злом на цій планеті. Ми самі здатні обирати те, як нам поводитися. Тож кожна людина здатна допомогти. Кожна людина здатна стати частиною цього "кращого" світу. Будь-яка ніч має свій кінець.