24 лютого я почув вибухи. Верхньокам’янське стало лінією фронту після того, як загарбники окупували Лисичанськ. Село декілька місяців було під постійними обстрілами, але ЗСУ його втримали.
У цих умовах більшість жителів евакуювалися та втратили свої оселі і господарства. Магазини були зачинені, аптеки не працювали. Ми виживали завдяки гуманітарній допомозі.
Коли я з родиною виїжджав з села, бачив зруйновані вулиці. Було дуже страшно. Найнебезпечніші варіанти проїзду мені підказували хлопці з ЗСУ, за що я їм дуже вдячний.
Зараз моє рідне село зруйноване майже повністю, але я все одно хочу повернутись туди знову.
