Вітаю, мене звати Наталія. Мені 12 років. Я з міста Харкова.

Так, так, з одного із найрозвинутіших міст України. У нашому місті Ви не занудьгуєте, адже тут можна було розважитися, дізнатися щось новеньке, отримати корисні знання, насолодитися смачною їжею, весело провести час, помилуватися природою та її барвами, усамітнитися з нею, гарно відпочити. Але зараз, на жаль, цього зробити не можна, оскільки моє рідне місто зазнало великих руйнувань. Харків майорів різноманітними кольорами, зараз він занурився у непроглядну темряву. Печаль та смуток огорнули все місто … Я дуже сильно сумую за щасливим, веселим, незвичайним, яскравим Харковом.

На зараз я знаходжусь у місті Кременчук, яке мене не так сильно вразило тому, що тут немає багатьох місць де можна дізнатися щось цікаве, захопитися краєвидами, розважитися. Тут все похмуро, тихо, викликає сум.

Я комунікабельна людина, тому мені постійно потрібне спілкування з людьми. У Кременчуці я знайшла собі непоганих друзів, але я все одно не можу звикнути до них, вони мені як чужі, хоча я з ними провела досить багато часу. Так, я отримувала задоволення від проводження часу з ними (ми грали у волейбол), але я завжди відчувала щось не те. Я звикла до моїх «Харківських» друзів, адже я товаришую з ними з самого малечку, ми знайшли спільну мову, нам весело проводити час разом, у нас постійно виникають якісь пригоди, більшість з нас ходить до однієї школи, тобто ми багато часу проводимо разом.

Війна сильно вплинула на моє життя, оскільки я перестала спілкуватися зі своїми «Харківськими» друзями, відвідувати заняття з танців. Програмуванням, англійською мовою та математикою я стала займатися дистанційно (на мою думку, на багато краще займатися офлайн – це більш ефективно). Я почала поглиблено вивчати українську мову та літературу.

Найбільш за все я сумую за своїми рідними та близькими, а саме за дідусями і бабусею, за хресною та хрещеним, за двоюрідною сестрою, за дядьком. А також я сумую за своїм папугою Крошем та за собакою Ласкою, за рідним Харковом. Я дуже сильно хочу скоріше повернутися додому, у свою кімнату.

Я вдячна своїм батькам за те, що вони вивезли мене у досить безпечне місце, завжди підтримують та допомагають у надзвичайно складній ситуації, надають мені любов, опікуються мною, розвивають мене. Я вдячна Богові за те, що жива й здорова я та всі мої рідні та близькі.

На теперішній час я мрію про мирне небо над головою, про закінчення війни та тих страшних подій, які відбуваються зараз, про повернення додому, про зустріч зі своїми друзями та рідними, щоб всі мої родичі були здорові, жили в мирі й злагоді, про відновлення інфраструктури всієї України. Також я мрію про подорож в інші країни світу, про навчання у Гарварді, отримати гарну освіту, стати неперевершеним фахівцем у сфері математики та комп’ютерних технологій, про власний автомобіль.