Ми були вдома, я, дочка і двоє онуків, коли голосно закричала дочка "мама почалось" і заплакала. Діти нічого не зрозуміли, але якось одразу подорослішали. А місто де ми проживаємо і досі, це славне місто Нікополь Дніпропетровській області. Труднощі виникли з тим, що перестали працювати школи і садочки, що з дітьми треба було залишаться вдома.
Добре, що я працюю бухгалтером, перейшла на віддалену форму праці, а дочка працює журналістом, то діти стали рідко бачити маму. Труднощі були скрізь, але ми трималися добре. А коли рашисти почали обстрілювати місто з Енергодара щодня і щоночі з важкої артилерії, то тут вже стало дуже страшно за дітей. А шокувало нас тоді, коли рашисти підірвали Каховську дамбу і наше Каховське водосховище витекло і затопило Херсон. Це було дуже страшно. І коли наше місто залишилось без води на півтора місяця, то це було важке випробування для всіх.
Місто було забезпечено всім необхідним: продуктами харчуванням, водою, побутовими товарами. Всі категорії населення були на обліку, без уваги ніхто не залишилися. Я дуже пишаюся своїм містом і людьми, хто тут живе. В Нікополі живуть найстійкіші люди. Поява собаки дуже вплинуло на психоемоційний стан дітей і нас дорослих, ми стали знов посміхатися.
Приємним стало, те, коли чужі люди тебе зустрічають і допомагають. Це не передати словами, яки яскраві емоції ти переживаєш з вірою, що життя продовжується. Моя професія бухгалтер, але з війною роботи практично не стало. Всі підприємці практично закрилися або виїхали з родинами. У багатьох підприємств розбомблені об'єкти торгівлі або зазнали значні руйнування.
Життєвий досвід і позитивний настрій не дає впасти духом. Зараз більш консультую, допомагаю здавати звіти, але міняти професію не планую, я її дуже люблю. Гадаю, що після нашої Перемоги, люди і бізнес повернуться в Нікополь і в мене буде робота. Речей, яки будуть ще довго нагадувати про цю війну, це зруйновані будинки в місті, вибиті вікна і балкони. Як у дворі розірвався снаряд начинений металевими дротиками, яки повбивало наших вуличних котів, добре що людей не було на вулиці в цей момент. В моєму будинку був прямий приліт в дах будинку, то діра, яка утворилася в даху, це був просто жах. Моє місто все в шрамах війни, воно стогне, але живе.
