Історію передав Музею "Голоси Мирних" телеграм-канал "Твоя суперсила" Фонду Ріната Ахметова.

Привіт, мене звати Аліна, мені 17 років.

Тема війни - думаю, найболючіша тема кожного українця.

Для мене війна почалась у 2014 році. Мені було 9 років, я жила в маленькому місті Костянтинівка Донецької області. Тоді нам пощастило, і ми залишились в своєму місті.

Але я досі пам'ятаю моменти, коли зранку прокидаєшся, а вночі засинаєш під звук вибухів, і думаєш, чи це десь поруч, чи далеко. Згодом всі вже навчились відрізняти звуки.

Але через деякий час стало більш-менш спокійно, ми повернулись до звичного життя і про війну бачили лише в новинах.

Але настав 2022 рік. Знову почалась війна, навіть не закінчуючись. 21 лютого ми тільки вийшли в школу після карантину, всі були дуже раді, але ненадовго. Зранку 24 лютого ми всі збирались в школу, нічого не підозрюючи. Перед тим роковим днем я тільки - тільки знайшла простір, де мені було дуже добре, нові заняття, нові знайомства, волонтерство, готувалась до закінчення школи та вступу в університет, займалась туризмом, ходила в походи. Зараз на жаль вже немає тих красивих місць Донеччини, на які ми ходили в походи.

В квітні мені довелось покинути свою домівку і виїхати з країни. Після цього моє місто майже кожен день зазнавало обстрілів.

Спочатку я була у Молдові, потім в Ізраїлі. Там було жахливо, без друзів, занять, постійно на одному місці, не розумієш мову. Але потім я повернулась в Україну на навчання в університеті.

Я жила в Києві 4 місяці, навчалась. Літом, коли тільки переїхала в Київ, в мене не було друзів, але я хоча б розуміла інших оточуючих. Але все одно майже не було настрою, мотивації щось робити. Тоді я натрапила на телеграм канал "Твоя суперсила".

Я читала різні мотиваційні цитати, я їх обожнюю. Вони надають сили навчатись, робити щось для свого розвитку, та рухатись вперед. Ці цитати та дописи допомогли мені трошки легше приймати різні події, розчарування, сум та невдачі.

Також мені допомагали різні поради з телеграм каналу. Наприклад, як навчитись планувати. Цього мені дуже не вистачало.

Я вирішила ризикнути займатись своїм улюбленим спортом - тенісом. Я дуже довго не наважувалась на це, боялась, а раптом не вийде.

У вересні мені було психологічно важко навчатись. Тривоги, підвали, домашки, було дуже мало часу, щоб все встигнути. З цим впоратись мені теж допоміг телеграм канал. Я нарешті навчалась правильно розприділяти свій час, звісно не зважаючи на зовнішні фактори.

З того часу я займалась спортом, навчалась, майже повернулась до звичного життя.

Але 10 жовтня я знову відчула такий страх як тоді, зранку 24 лютого. Я їхала в метро в університет, і почалась повітряна тривога. Потім один вибух, другий, третій. Приліт біля університету. Одразу дистанційка, і знову вибухи і тривоги.

Мені запропонували переїхати в спокійне місто Хмельницький. Я довго сумнівалась чи треба знову змінювати обстановку, чи варто воно того, адже там в мене немає ні родичів ні знайомих. Але під час одної з повітряних тривог я як завжди гортала телеграм канал і натрапила на цитату: "Найбільший ризик - не ризикнути". І через три дні моє життя повністю змінилося. Я переїхала в Хмельницький.

Тут почалося моє друге, але дуже схоже на старе життя. Я знову відчула себе в безпеці, знову знайшла такий самий простір, як в моєму рідному місті, де мені комфортно, знайшла друзів.

Раніше мені здавалось, що під час війни не буває теплих і радісних моментів. Але ні, саме в Хмельницькому я відчуваю себе як вдома, відчуваю ті самі емоції, але вже з іншими, тепер вже рідними мені людьми.

Про приємні моменти саме тут я можу писати дуже довго, бо їх було безліч. Один з них це просто посидіти з друзями та пограти в настільні ігри. Іноді мені здається, що саме війна привела мене сюди. І не дивлячись на те, що я вже більше року не бачила своїх батьків та інших родичів, мені добре. Це те, про що я довго мріяла.

Зараз я повністю повернулась до звичного життя в Хмельницькому. Іноді про війну нагадують тільки нічні повітряні тривоги. Я працюю, займаюсь улюбленою справою - вчу дітей математики, спілкуюсь з друзями, гуляю, працюю в улюбленому просторі, волонтерю, допомагаю ВПО та скоро відкриваю свій курс для дітей.

Але досі я читаю всі мотиваційні цитати та поради в телеграм каналі "Твоя суперсила", який допоміг мені зробити той самий крок переїзду, і повернутись до нормального, звичного життя, яке мені так було потрібно.