Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Галина

«Мені довелося подорослішати, коли прийшла війна»

переглядів: 455

Моє дитинство було неймовірно щасливим. Турботливі батьки, родичі, які завжди поруч, найкраща подруга, з якою ми все робили разом…

Навчання в школі й додаткові заняття викликали величезний інтерес. Я була веселою та безтурботною. Але незабаром мені різко довелося подорослішати, адже місто охопила війна.

Тоді, у 10 років, мені довелося виїхати з татом в інше місто, а мама, родичі та подруга залишилися в Донецьку. На новому місці було гарно, цікаво, адже це було курортне місто на березі моря. Я їздила туди щоліта з батьками, і там було дійсно чудово. Але тоді я розуміла: можливо, мені доведеться перебувати там багато років, далеко від близьких людей. Тому я зовсім не бачила краси, а відчувала тільки самотність і сірість у душі.

Тато був на роботі з ранку до самого вечора. Мені доводилося зовсім одній готувати, робити хатню роботу й учитися. Навчання перестало приносити задоволення. Щодня я просто чекала, поки пройде час. Чекала того дня, коли я, нарешті, побачу маму й подругу, не у скайпі.

І ось, через півтора року, цей день настав. Я нарешті приїхала в рідне місто. Як же я чекала тієї секунди, коли вийшовши з автобуса на вулицю, відразу відчую себе вдома…

Однак, сталося те, чого я зовсім не очікувала. Коли я глянула на місто, зрозуміла, що більше не маю цього особливого відчуття Батьківщини. Донецьк став зовсім іншим. Сірість так і залишилася в моїй душі. Я зрозуміла, що того місця, куди так хотілося повернутися, вже не існує. Вулиці спорожніли, будівництво зупинилося, закрилися магазини й підприємства, ночами їздили танки, чітко чулися вибухи. Найбільше мене вразила будівля Палацу культури, яка стоїть без даху. Це було перше місце, де я навчалася улюбленого хобі – малювання, а тепер, після влучення снаряда, крізь його вікна видно небо. Але найжахливіше для мене було те, що на той час поїхала моя найкраща подруга. Вона була єдиною, з ким я спілкувалася, а тоді мені знову довелося згадати, що таке самотність.

Звичайно, згодом я знайшла нових подруг, звикла до неспокійної атмосфери, але в страху війни я не можу бути такою щасливою, як раніше. Саме мир робить людей безтурботними, спокійними, впевненими у своєму майбутньому.

Донецьк 2014 2018 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій