«Мені хотілося померти»

Це мій рідний дім, я тут народилася. А навпроти будинок, де з чоловіком ми жили. Купили його та жили вдвох. Чоловіка давно немає, діти померли – зять і дочка. Залишилося нас четверо – я з онуками.

Виживаємо. Що ж робити? Старший Андрійко добре вчиться, пішов зараз до школи контрольну писати. Катюша теж добре вчиться. У п'ятий клас будемо ходити вже. Меншенький – малесенький ще. Розумний хлопчик, усе розуміє. Усе в нас добре, було б здоров'я і війни не було б, а так все нормально.

Якщо правду сказати, мені самій хотілося померти. А потім якось переборола себе. Оформили опікунство. Живемо. Що ж робити? Ну, і діти підтримували старші. У мене дві сестри ще. Часто приходили, умовляли, що треба якось далі жити, що треба ж за дітьми доглядати, а не думати про себе.

У доньки був інфаркт, вночі трапився. Телефонують мені о 4 годині ранку діти. Андрюша телефонує і каже, що маленький Коля плаче, а мама не прокидається. Боже, я майже роздягнена прибігла, навіть капці не наділа. Почала робити штучне дихання їй. Але це не допомогло. Я подивилася – губи посиніли, уже все, зрозуміла відразу.

Сказали лікарі, що о другій годині ночі вона померла. Вона трошки хворіла. Як усі, поп'є ліки і далі живе, як усі ми. Стрес ще трапився через те, що зять помер, а вона залишилася з дітьми сама.

Мама є мама, а бабуся – це бабуся. Іноді Коля мене називає мамою. Ну, назве, значить, так і будемо жити. Мама-бабуся. Я їх бережу, щоб вони роздягнені не ходили, щоб довго не провітрювалися на вулиці, щоб ноги сухі були. Стежимо, стежимо. Якщо треба дров нарубав, кажу: «Піди, Андрюшо, підрубай нам дров». Або води забере, принесе сюди, щоб мені ближче. А Катя наллє. Андрій забере, поставить.

Сьогодні прогулюємося нормально. А іншим разом стріляють, так ми і не виходимо тоді, боїмося. У нас тут полігон поруч – так голосно, буває, стріляють.

Рік тому, коли з радгоспу бомбанули, я думала, влучили в нашу хату. Нам здалося, що прямо біля нас снаряд пролетів. Так було голосно! Вікна заторохтіли, штукатурка посипалася. Загалом, було дуже страшно. Дітки серед ночі прокинулись і всі прибігли до мене на ліжко. І ми всі сиділи, тряслися.