Вранці 24 лютого, у половині на п’яту, ми прокинулися від того, що скинули бомби на аеропорт. Коли розвиднілося, ми побачили в тому боці густий стовп диму, горіло ще довго.

Між нашим і сусідським будинками встромився хвіст від ракети, рятувальники сказали, що він порожній. Коли вибухав, бахнуло так, що вікна здригнулися і зі стелі штукатурка посипалася.

Ми сиділи у підвалі: принесли туди ліжка і жили там із сусідами, які теж до нас прийшли. 

Я онкохвора, важко було без медикаментів, продуктів, грошей.

Було боляче, коли ми чули, як росіяни їхали, наступали. Найбільше вразило те, що наші знайомі стали колаборантами.

Сусіди виїжджали і взяли нас із собою до Львова. Тепер живу у моєї однокурсниці, з якою вчилися разом п’ятдесят років тому.