Добрий ранок святий Миколай! Мене звати Мілана. Мені 7 рочків. Мій дім був у м. Красногорівка в Донецькій обл., але я в ньому ніколи не жила, бо почалась війна. Мама мене народила у м. Полтава, потім ми жили в м.Селидове у Донецькій обл. А потім знов війна, ще страшніша. Мій тато пішов захищати нашу країну, а ми з мамою і братом поїхали жити у Білу Церкву. Тут мені подобається, тут меньше чутно вибухів і не так страшно. Я познайомилась в цьому місті з однією дівчинкою і трохи з нею спілкуємось. Мені допомагало бути сильною дівчинкою, що мій тато захищав нас і Країну нашу. Мені зараз дуже не вистачає татуся, я дуже за ним сумую та хвилююсь. Мій тато зараз поранений лежить у лікарні. Ми з мамою до нього їздили, я дуже плакала, він лежить і не встає і замотаний бінтами. Я дуже вдячна своєму татові, що він такий сміливий, і вдячна всім солдатам, які нас захищають, щоб ми могли жити. Я дуже мрію, щоб мій татусь одужав швидше, став на ножки та щоб закінчилась війна. Щоб всі діти могли гратися на вулиці і не боялися, і ходили до школи, і мали друзів. І щоб мама не плакала більше.