Були вдома (Кальміуський район), прокинулись десь о другої годині ночі від вибухів. Трохи пізніше подзвонив син нацгвардієць, попросив батька відвезти його до військової частини.

Нестача їжі, води. Було складно без зв'язку. Шокувала кількість вбитих людей та неможливість допомогти пораненим. Безпорадність. Якийсь час нам суттєво допомагали наші військові. Привозили воду, їжу для нас та собак, памперси для дітей. Нас жило 18 людей та 4 собаки у приватному будинку у центрі міста.

Мій син й досі перебуває у полоні (Азовсталь). За цей час в нього народився син. Я разом з невісткою та мамою живу в Києві. Мій чоловік залишився поки що в Маріуполі, не бачилися з ним понад рік.

Вразила эдність та взаємопоміч з боку майже незнайомих людей. Майже 20 років я працювала на металургійному заводі. Але зараз виявилася потреба змінити професію. Я вступила до вишу та вчуся на психолога.

Із речей майже нічого не взяли, коли виїхали з міста. На згадку залишився лише талон з фільтраційного табору. Мрію написати щоденник спогадів.