Під час війни Олександру Павловичу найбільше не вистачало звичайного спілкування, адже йому було важко переживати всі події наодинці

24 лютого вибухи застали мене у власній квартирі. Я був наодинці з цією непроханою бідою. Перші місяці я не міг оговтатися від подій: мого родича, який служив на Зміїному, було взято в полон, а я був без роботи й відчував безгрошів'я. На щастя, катастрофи мене оминули, але перші місяці війни мені бракувало звичайного спілкування.

Я живу один. Багатьох моїх родичів війна розкидала по різних країнах за кордоном.

Напередодні війни я планував везти своїх вихованців на кількаденну екскурсію у Львів, тому придбав майже два десятки залізничних квитків. Але ми не поїхали. Зараз ці квитки лежать і нагадують про втрачені надії й сподівання.

Мене до глибини душі зворушило звільнення мого родича з російського полону, де він був два місяці.

Війна позбавила мене стабільності, але мені пощастило, що зараз я знову працюю.