Медлярська Світлана, ДНЗ "ОВПУТТХ"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Підкупко Тетяна Леонідівна 

«1000 днів війни. Мій шлях»

Зараз Україна переживає свій складний і дуже важливий час для своєї історії, кожен українець розуміє всю важливість цього часу, часу війни в нашій державі. Кожен з нас відчув це слово на собі, кожен з нас відчуває біль за ці дні війни, і  ми всі відповідаємо за майбутнє нашої країни .

Всі громадяни нашої країни, які знаходяться в цей час в Україні, або за кордоном не стоять осторонь в цей складний час для нашої держави.

Кожен українець допомагає кожен день в боротьбі за цілісність нашої України. Дехто з нас зараз захищає її зі зброєю в руках, наші герої та героїні які не дозволяють ворогу загарбати наші рідні міста та села, які дорогі нашому серцю . Деякі українці стали волонтерами з початку війни і допомагають нашим військовим та цивільним громадянам. Вони збирають кошти для наших захисників, збирають ліки для людей, одяг та продукти для цивільних.

В даний час в кожній сім'ї є військовослужбовець. Мій батько - один із захисників нашої держави. Його відданість і сила духу в цій боротьбі дає сили триматися в цей важкий час.

Він кожен день ризикує своїм життям для того щоб захистити свою сім'ю. Вся родина дуже переживає за батька, радіємо кожному його дзвінку, після тривалого бою в гарячих точках, я дуже хочу щоб мій тато повернувся додому. В моїй сім'ї не один військовослужбовець, мій рідний дядько також знаходиться на війні, але на жаль він зник безвісти на тих позиціях, на яких була його рота, вони були в гарячій точці. Вся родина сподівається на його повернення.

Ми сподіваємося, що ця незрозуміла війна закінчиться і всі захисники повернуться додому, і всі полонені захисники будуть вдома живими.

Перший день війни був як сніг не голову, всі люди збиралися на роботу, а діти збиралися до школи. А коли я почула перші вибухи, в перший день війни я була шокована як і всі люди, ніхто не міг подумати що в наш час інноваційних технологій може бути повномасштабне вторгнення на територію України. Перші місяці війни я не могла звикнути до того, що в моїй країні почалася війна, що летять ракети над головою, що я буду чути вибухи, що буду проводити кожен день в бомбосховищі зі своїми рідними. Те що будуть пусті полички в супермаркетах, життя просто зупинилося.

Всі люди збирали валізи і їхали за кордон, щоб втекти подалі від цього жаху і страху за свою родину.

В мене боліло серце, коли я читала новини про війну, обстріли, про людей які загинули і ще більшим ставав мій смуток, коли я розуміла, що цих людей вбила агресія російської армії , що вони вбивали та катували мирних людей та дітей. Мною володів страх в перші дні і місяці війни , як і всі люди для мене було важко звикнути до того що я живу під час війни , що в мене з'явилися нові звички такі як : кожен раз під час повітряної тривоги йти в безпечне місце, читати що треба робити при обстрілах які будуть перші дії в той момент.

Але з часом ти звикаєш до всього, до тривоги, до обстрілів, до вибухів.

Мені і зараз становится страшно за себе і свою родину, коли я читаю, що ракети на території України, що вони дуже швидко змінюють курс польоту, коли бачиш свою назву міста поруч зі словом ракета в напрямку Чорноморська або Одеси. Коли летять Шахеди і ти розумієш, що зараз буде робота по них, і ти чуєш, і бачиш цей весь жах, який коїться в твоїй рідній Україні. Страх того , що на якесь свято прилететь ракета в мій або інший будинок, те що російська армія обстрілює Україну на свята, коли люди хочуть хоча б на мить забути про війну, про весь цей жах, який став нашим сьогоденням.

Але завжди є надія на те, що в один день ти прокинешся і прочитаєш заповітні слова, що Україна перемогла в цій війні.

Тому зараз дуже важлива взаємна підтримка ,і спільна робота в цей важкий та жахливий час. Важливо пам'ятати те що наша перемога буде ставати ближчою коли ми будемо згуртовані , і будемо допомагати нашим військовим ,щоб в них були сили та, була наснага  для боротьби з брудною, закривавленою російською армією. І ми почуємо самі щасливі слова “Україна перемогла”.