Шістдесят років я мешкала в Харкові. Не вірила, що почнеться війна і на нас нападуть сусіди. Ми сховались у підвалі, але і там ми не могли врятувались. Обстріли були такі, що не можна було вийти на вулицю. Одного разу біля нас впав снаряд.

Мій будинок не зруйнувався, але вибило вікна. Онук тримав за руку маму - отак боявся. Ми ледве вмовили волонтерів нас вивезти.

Мої онучки зараз у Польщі. До них дуже гарно ставляться, Польща прийняла наших людей дуже добре. Мрію, щоб закінчилась війна і ми повернулись додому.