Павло Павлович з родиною виїхав з Гуляйполя. Зараз він іноді навідує рідну домівку. Але їздити туди небезпечно, а те, що він бачить, прикро вражає

Я з міста Гуляйполе Запорізької області. Зараз на пенсії. Коли ще працював, все було тихо-мирно, дуже гарно. У нас взагалі країна гарна. А потім - почалося. 24 лютого життя змінилося, 5 березня нас обстріляли. Ми з жінкою не витримали і виїхали, тому що сильно крили «Градами». Зараз ми в Запоріжжі.

Коли все тільки починалось, до мене зателефонувала донька із Мелітополя, я не повірив, кажу: "Доця, ну що ти!" А потім увімкнув телевізор і зрозумів, що це правда. Потім почались вибухи і у нас. Ми виїхали, і вже вісім місяців проживаємо в Запоріжжі. Дуже важко, хочеться додому, в рідне місто. До того ж, платити за квартиру потрібно, жінка хворіє - в неї онко.

В Запоріжжі ми приїхали в квартиру, і в нас не було нічого. Нас зустріли, дали посуд самі ж мешканці цього будинку. Це був шок. І було дуже приємно.

З браком їжі ми не стикались – є гуманітарка, завдяки їй все добре. Я радий дуже – це велика підтримка. Якби не ця допомога, я не знаю, як би ми виживали. Важко тільки з грошима.

Взагалі дуже важко це все було для нашої родини. Донька виїхала з Мелітополя, потім зять ледь вирвався.

В мене приватний дім. Там залишилася собака, два коти, хазяйство. Нещодавно я їздив додому. Дім ще цілий, слава Богу.

Дуже було страшно їхати. Дуже прикро, що все, що я наживав протягом життя, вкрали, винесли - немає вже нічого. І найстрашніше, що це свої люди роблять.

Я сподіваюсь, що скоро все це скінчиться. Думаю, десь восени ми виженемо цих нелюдів. Після перемоги додому поїду. Там моє все життя пройшло. Тільки додому!