Добрий день, мене звати Ірина і я була вимушена зі своїми дітьми під обстрілами тікати з рідного міста Волноваха після того, як нас почала бомбити росія. Наша родина до 24.02.2022 жила щасливим буденним життям, тепер нас залишилось троє. 1 березня мого чоловіка та найкращого батька вбив ворожий снаряд і, після переховування в підвалі протягом ще 4 днів, нас під бомбардуваннями вивезли волонтери.

Поховати і попрощатися з самою найдорожчою людиною я так і не змогла.

Тікали ми з рюкзаком в якому були тільки документи. Будинку нашого теж немає. В мене не залишилось нічого крім дітей, яких тепер виховувати та забезпечувати я маю сама.

Коли почалася війна, були вдома, спали... Дітям повідомляти не довелось, все було зрозуміло без слів, нас нещадно бомбили.

Найстрашніший день - це 1 березня 2022 року, коли мій чоловік вийшов з підвалу до туалету і загинув на подвір'ї.

Ми втратили найдорожчю людину і залишились без нічого взагалі... залишились тільки фото і спогади...

Травмуючою подією для дітей стала смерть тата, 1.03.2022. Діти працювали із психологами.