Я знаходилася в Маріуполі. Мій чоловік вивіз доньку в Запорізьку область до моїх батьків, але ми вже не змогли виїхати. Сиділи у підвалі 20 днів. Було страшно, коли бомбили будинки і ми з чоловіком вже двічі прощалися, бо думали, що все. Нас ще контузило 2 рази. Їжі було дуже мало, води не було, мій чоловік ходив на колодязь, страшно, як він уходив. Ми живемо усі разом. Ми вижили. Це був момент коли ми виїхали на територію України за Василівка, нарешті побачили ЗСУ. Це було таке щастя. Я зараз працюю в аптеці. Речей ніяких немає, мале в мене є моя сім'я, яка нагадує мені, що ми сильні.