«Молилася, щоб, якщо влучить снаряд у квартиру, то загинути одразу, щоб не мучитись», — розповідає Світлана. Вона маріупольчанка, яка пережила блокаду рідного міста, холод і страх під постійними обстрілами. Від початку повномасштабного вторгнення вона залишалась у Маріуполі, адже доглядала за лежачою матір'ю. У березні, коли в місті зникли світло, вода і тепло, Світлана разом із сусідами готувала їжу на багатті. Але знайти сухі дрова, а також воду та їжу було нелегко. Вибратися з Маріуполя вдалося випадково — сусід на своїй розбитій машині допоміг їй і її матері доїхати до безпечнішого місця. «Шансів — нуль, нам просто пощастило», — згадує Світлана про цей порятунок.