У перший день війни я сподівалась, що росіяни пройдуть повз нас. Я продовжувала працювати у магазині. Потім почались обстріли, і мій будинок згорів. Деякий час я їздила ночувати до друзів у Запоріжжя, потім виїхала остаточно. Дуже вдячна друзям, що прихистили нас. Після того, як вдома стало тихіше, я почала туди навідуватись.

Хоча будинку немає, я доглядаю землю, на якій жила. 

Сподіваюсь, що мені вдасться відновити мій будинок. Чекаю на мир. Дуже хочу, аби у моєї онуки було світле майбутнє.