Я жив в Ізюмському районі. Моє селище почали обстрілювати з першого дня війни. Навколо літали снаряди, було дуже страшно. Я весь час перебував вдома. Сподівався, що цей жах скоро скінчиться, але ж ні.
Мій будинок та машина згоріли. Я залишився без нічого. Під час обстрілу був поранений. Мене відвезли в Харків до лікарні. Звідти мене забрала до Полтави донька.
Зараз я сподіваюсь на закінчення війни. Більше за все хочу повернутися хоч і в зруйноване, але рідне село.
