Я пенсіонерка вже багато років. У мене дві дочки, які живуть окремо. Жила у Маріуполі в Приморському районі.

24 лютого мені зателефонувала дочка із Запоріжжя, сказала, що почалася війна. Я тоді саме робила ремонт, найняла будівельників. Не повірила.

Труднощі розпочались коли розбомбили мій будинок, він повністю згорів. Досі не можу у це повірити. Це була найбільш шокуюча подія. Я у цей час ховалась у підвалі.

У мене не було ні води, ні їжі. Я дуже схудла і стан був жахливий. Коли можна було вийти, ходили до джерел по воду. Зрідка хтось мене годував, хтось приносив якусь їжу.

Спочатку мене відвезли до Мангуша, а через два-три дні я поїхала до Запоріжжя. Зять з дочкою там жили і працювали. Далі я виїхала на Закарпаття.

Мені дуже важко від того, що немає де жити, що я такий жах пережила.