Я жив у Гуляйполі все своє життя. До пенсії будував дороги, намагався працювати і на пенсії. Моє життя було стабільним до початку війни. У перші дні вторгнення не стало води, світла й газу. Обстріли руйнували будинки. Я постійно сидів у підвалі.

Ніколи не міг подумати, що росіяни так з нами вчинять. Я бачив, як людям відривало голови. Це було найстрашніше з усього, що я бачив за життя. 

З міста виїхав з сином. Він приїхав і сказав, що треба евакуюватись. Ліків не було, бо аптеки не працювали. Моїй дружині потрібна була допомога після онкології. Зараз я живу в Запоріжжі. Навідуюсь додому, бо у мене там собаки та коти. Їжджу їх годую. Будинок пошкоджений. Дуже прикро було це бачити. Зараз я чекаю на перемогу. Сподіваюсь повернутись додому.