О третій ночі росіяни почали бити по селу. Я побіг до доньки і побачив, що деякі хати вже побиті. Через декілька днів виїхала донька, а потім і дружина з сином. Я залишився сам. Дякую всім, хто допомагав під час сильних обстрілів. Мені доводилось жити у підвалі. Часто бігав до сусідки, бо били по моїй хаті.

Були осколкові пошкодження, будинок відбудували волонтери. 

Зараз моя дружина хворіє, багато грошей йде на медикаменти. У мене пенсія маленька, жінка поки не пенсіонерка. Все на нервах, кожна секунда непередбачувана. Живемо далі. Сподіваємось, що всі залишаться живими.