У перші місяці війни в Костянтинівці не працювали магазини та аптеки. З міста виїхало багато установ. Було зрозуміло, що ситуація погіршується. Потім по місту почались обстріли. Я залишалась вдома, а дітей вивезла до Дніпра до рідних. 

Мій брат залишався у Маріуполі під обстрілами. Він там загинув восьмого березня, а я не змогла його поховати. Я досі в шоці від того, що трапилось. 

Зараз я вже зі своїми дітьми. Виїхала до них, коли біля будинку у Костянтинівці почались прильоти снарядів. Кожного дня чекаю миру. Планую повернулись додому.