Мені 50 років. Я жив з дружиною, сином і донькою в селі Озерне Мелітопольського району Запорізької області. 

24 лютого я прокинувся від гуркоту. Не зрозумів: то був грім, чи вибухи. Потім зателефонувала сестра дружини й сказала ввімкнути телевізор. Так ми дізналися про початок війни. Наступного дня повз наше село проїхала колона російської техніки.

Завдяки власному господарству ми не зіткнулися з дефіцитом продуктів харчування. Дуже допомагав мешканцям не лише нашого села, а й району наш депутат Павло Мельник. Він розвозив гуманітарну допомогу пенсіонерам і всім, хто її потребував.

Тридцятого вересня зателефонував мій друг і сказав, що по мене й сина їдуть співробітники ФСБ. Ми зібралися за п’ять хвилин.

Щоправда простояли на блокпості у Василівці до сімнадцятого травня. Нам пощастило, що в окупантів «злетіла» база даних, тому нас не затримали. Як потім виявилося, мене й сина співробітникам російської служби безпеки видав мій брат. 

Ми з сином живемо у Запоріжжі, а дружина й донька залишилися в Мелітополі. Чекаємо на перемогу.