У перший день війни мені написав син, що бомблять Харків. Він там був на навчанні. Я відразу подумала, що це неможливо у 21 столітті. Потім обстріли почались у Добропіллі. Я виїхала з дітьми, а чоловіка мобілізували. В евакуації мені було морально важко, тому я повернулась додому. Ситуація погіршувалась, тому ми виїхали знову. 

Зараз я живу в Чернівцях. Важко було знайти житло, бо люди не хочуть пускати з тваринами та дітьми. 

Мій брат вважається безвісти зниклим. Я думаю, що він загинув, і я не зможу його поховати. 

Я сподіваюсь, що повернусь додому у вільне Добропілля. В окупації жити я не буду.