Мені 24 роки.  Я з міста Рубіжне Луганської області. Навчалася в Луганському медичному університеті. Коли почалася війна, закінчувала шостий курс. У мене була перспектива стати єдиним дитячим анестезіологом-ревматологом на всю область у дуже гарній клініці. 

23 лютого ми з чоловіком відсвяткували закінчення будівництва власного будинку. Першого березня було пряме влучання в нього.

Першого березня ми поїхали на Дніпропетровщину. Жили з колегами чоловіка. Наші батьки виїхали через півтора місяці. Батько отримав поранення. Він зателефонував мені і розповів про це. Тоді я зв’язалася з друзями зі швидкої допомоги. Вони приїхали під обстрілами і витягнули осколки. 

Зараз я мешкаю у Дніпрі, батьки – у Києві, бабуся з дідусем – на Заході України в родичів.