Довганюк Тетяна, учителька української літератури, зарубіжної літератури Степанівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №17

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Ти спиш?

Що це за шум? Чому так тривожно?

Телефонний дзвінок…

Шок…

Починаючи з того ранку, упродовж більше двох років тривога не відпускає мене майже ніколи. Вона зі мною постійно – на телефоні, в голові, у серці…Слова: «Мамо, мені страшно», - розривають душу. І лише подумки дозволяю собі промовити: «Мені теж».

Мій Херсон окуповано. Зв’язку немає. У місті орки.

Гнів. Біль. Відраза. Опір.

Мій шлях розпочався з психологічного усвідомлення війни та, водночас, її несприйняття.

Розуміння жорстокої реальності загнало в глухий кут, з якого, здавалось, немає виходу.

Чому я? Чому моя родина? Чому моя країна?

Місяці окупації змушували жити в інших, неприйнятних, умовах, які не було сил терпіти. Натомість, з’явилися сили боротися. Спочатку тихенько, вдома, повісивши рідний стяг на стіні, а після деокупації міста – відкрито, голосно, жорстко, вкладаючи в роботу максимально сил та наснаги, доводячи кожну українську цінність, з гордістю та самобутністю промовляючи: Україна понад усе! Репортажі з фронту привертають максимум уваги. Донати зашкалюють. Віра та бажання перемогти згуртовують та активують.

Мій шлях триває. Це шлях до Перемоги. Шлях до вільного життя, до свободи. І хай він не простий, хай інколи не вистачає сил, та вистою в бою, сльозами рідну землю обіллю.