У Кремінній у мене був будинок і машина. Я працював. Після повномасштабного вторгнення я з родиною місяць жив під обстрілами.  Я ходив на роботу, розвозив гуманітарну допомогу. Також доставляв будівельні матеріали тим, у кого будинки постраждали від обстрілів. 

Коли стало зовсім небезпечно, я вирішив виїжджати. Тим більше, що у мене була мала дитина.

Спочатку ми поїхали у Дніпро, а за декілька днів переїхали на захід України. Зараз живемо в Києві. Тут моя дитина проходить реабілітацію через хворобу на аутизм. 

Мої рідні залишились в окупації. Дуже хочу з ними побачитись після перемоги.