У Кремінній у мене був будинок і машина. Я працював. Після повномасштабного вторгнення я з родиною місяць жив під обстрілами. Я ходив на роботу, розвозив гуманітарну допомогу. Також доставляв будівельні матеріали тим, у кого будинки постраждали від обстрілів.
Коли стало зовсім небезпечно, я вирішив виїжджати. Тим більше, що у мене була мала дитина.
Спочатку ми поїхали у Дніпро, а за декілька днів переїхали на захід України. Зараз живемо в Києві. Тут моя дитина проходить реабілітацію через хворобу на аутизм.
Мої рідні залишились в окупації. Дуже хочу з ними побачитись після перемоги.
