Мені 47 років. Я жила з чоловіком у Гуляйполі Запорізької області. Там мешкала й донька з дітьми. Меншому тоді був один рік. 24 лютого я ще працювала, а наступного дня вже не вийшла на роботу. 

Ми місяць ночували у підвалі, бо по ночах були обстріли. Продуктів і ліків нам вистачало. Тільки з водою були проблеми. 

Донька з дітьми у середині березня виїхала в Польщу. Ми з чоловіком евакуювалися з міста шостого квітня. До того часу всі мешканці будинку роз’їхалися. Не було світла, газу, води. 

Спочатку ми жили в дитячому садочку у Васильківці Дніпропетровської області. Тридцятого червня переїхали в Запоріжжя, зняли квартиру. Я зареєструвалася на біржі праці. Ми двічі їздили додому по речі: одинадцятого травня і на початку липня. Місто в руїнах. Усе поросло травою.