Я жила і працювала у Гуляйполі. Коли почались обстріли, я з дітьми пішла в підвал школи. Волонтери туди привозили їжу. У місті не було світла, води й газу. Снаряди прилітали на вулиці, ракети влучали в будинки.

Місто руйнували бомбардуваннями. 

Про евакуацію я дізналась випадково від сусідки. Речі у мене були вже зібрані, тож я з дітьми побігла на автобус. З собою ми забрали кота та песика. Не змогли їх покинути. Приїхали в Запоріжжя, бо тут багато знайомих. Зараз головне завдання для мене – вижити. У мене ростуть діти, дуже хочу для них мирного майбутнього. Старша донька скоро має вступати до вишу. Сподіваюсь, до того часу війна закінчиться.