Вдома була. Почали стріляти – ми вискочили, дивилися, потім по підвалах бігали. Трошки побула вдома, у Сіверську, а потім з родичами виїхала. Була квартира, отримувала пенсію, а тепер поїхала, і все там залишилося. Мені 73 роки. Зараз я в Кривому Розі.

Трудність в тому, що все залишила і поїхала. Місто наше - вже привид. Будинки руйнуються, бруд кругом.

Я не стикнулася з гуманітарною катастрофою, бо звідти виїхала, а тут нам допомагають, продукти дають і ліки. Фонд Ріната Ахметова теж добре допомагає, дякую.

Шокує, що мого міста вже немає - все розбомбили, нічого живого.

Усі мої родичі виїхали. Зараз ми усі разом: зі мною ще брат і племінник. Ми своїми машинами виїжджали. У брата машина є, то він мене підібрав і ми разом виїхали.

Мені дуже важко, що я не вдома, і вже не повернуся туди, бо повертатися немає куди. Це морально дуже важко.

Хотілося б, щоб війна закінчилась якомога швидше, але коли це буде - тільки Богу відомо.