Історії, які ви нам довірили
В перші дні війни жінці з сином було напрочуд важко виїхати із прикордонного з росією регону, але вони змогли дістатись до Польщі, ще й врятувати своїх собак
Зранку 24 лютого 2022р. я прокинулась від вибухів, які наближались. Це було незрозуміло і дуже страшно. Я бігала по квартирі, не розуміючи, що робити, куди бігти. Прокинувся мій син, і ми разом з ним почали швидко збирати речі, документи. Ввімкнули телевізор - там тиша, а в соцмережах люди почали писати, що бомблять Чугуїв.
Коли ми вийшли на вулицю, то побачили багато машин, в магазинах зразу з'явилися черги за продуктами. Найважче було добратися з дому на вокзал, щоб виїхати з міста. Власної машини у нас немає. Транспорт не ходив, таксі не викличеш, приватні перевізники брали дуже дорого, а ще як чули, що в мене три собаки, то взагалі відмовлялися везти.
Найбільше шокувало, що деякі люди лишали на вокзалі напризволяще своїх собак і котів, бо не могли з ними влізти у вагон. Я для себе одразу вирішила, що без своїх собак не поїду, якщо що - то поїду електричками десь в Полтавську область.
В перші дні війни дуже важко було купити продукти, магазини не працювали, а там, де працювали, були величезні черги. Але якщо чесно, в мене від стресу пропав апетит. Я пила тільки воду і каву. А ось із кормом для собак була величезна проблема. Добре, що знайшли волонтерів, через яких купили мішок корму 20 кг.
Наразі я з собаками в Польщі, бо тут знайшла житло, де прийняли з тваринами, а син - в Америці за програмою U4U.
Нас дуже приємно вразив провідник евакуаційного потяга, який взяв нас з собаками до Львова, а потім приніс ще і каву і смажені пиріжки. Тільки потім я згадала що це було 8 березня - свято.
У Польщі нас дуже гарно зустріли, нагодували і нас і собак, напоїли кавою, виділили місце для відпочинку. І взагалі, в дорозі мені зустрічались тільки гарні та душевні люди.
Наразі у мене роботи немає. До війни я була на пенсії і працювала менеджером. Зараз я у Польщі в селі, роботи не дуже важкої фізичної тут немає. Я з собою взяла нагороду свого чоловіка, який загинув у 2015 році в Дебальцево. І дивлячись на неї, згадую його слова, що якщо росіян не зупинити на Донбасі, то вони прийдуть до нас додому. Так і сталося. Але я вірю, що Україна переможе і всі ми повернемося додому. Слава Україні!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
