Історії, які ви нам довірили
У мене два сини. Один живе в Дніпрі, а інший виїхав за кордон. Він сам виховує дитину. У перший день війни був шок, тому що і подумати не могли, що вона розпочнеться. І не уявляли навіть, що вона так затягнеться. Будемо сподіватися на наших хлопчиків, які нас захищають.
У нас тут більш-менш спокійно. Звичайно, то світла, то опалення немає. Але гріх скаржитися. Дякую за підтримку, за гуманітарку, яку дають.
Дивишся телевізор - шок. Знайомі телефонують зі Слов'янська, у них розбомбили будинок. Страшно. Але сподіваємося, що все буде добре.
Я нікуди не виїжджала. Живу одна. Під'їзд порожній. Ключів понабирала, навідуюсь по квартирах. П'ю заспокійливі таблетки. Бувають сильні головні болі, тому що на нервах. Розлука з дітьми дуже гнітить. Коли залишаюсь наодинці із собою, то важко. Добре, що я працюю, на роботі набагато легше серед людей.
Сподіваюсь, що війна закінчиться якомога швидше. Скільки вона забрала людських життів! Так не має бути! Досить страждати, хочеться жити спокійним мирним життям.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
