Історії, які ви нам довірили
Мені 18 років. Я з Маріуполя. З першого дня там був страх, паніка, обстріли, підвал. Я пробула там із самого початку до 10 квітня.
Не було майже нічого, залишились тільки якісь мінімальні запаси. Воду брали в сусіда, у якого була свердловина, але потрібно було стояти в черзі, тому що туди збігалися всі.
Шокувало все, що там відбувалося: трупи, жорстокість, обстріли. Ми жили в тій частині міста, яка постраждала однією з перших. За день до того, як ми виїхали, до мене чіплявся кадирівець, і ми вирішили поїхати.
Десятого ми виїхали, а 16 квітня вже були у вільній Україні. Нас не пропускали, потім ми знайшли об’їзний шлях і обманом виїхали. Сказали, що нам просто треба переночувати в селі, трохи відпочити. Нас було восьмеро в одній машині, і нам дозволили поїхати на одну ніч – за умови, що ми повернемося. Але, звісно, ми не повернулися.
Мій батько військовий - з 2020 року підписав контракт, зараз на війні.
Є надія, що це відбудеться якомога швидше, але я думаю, що війна триватиме ще рік точно.
Я буду довчатися в університеті в Києві. І сподіваюсь, що поки я довчуся, Маріуполь звільнять, і я повернуся у своє рідне місто.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
