Історії, які ви нам довірили
Життя моєї родини змінилось назавжди у 2014 році, коли ми залишили рідний Луганськ, втратили власне житло, майно, роботу. Чоловік був проти евакуації дітей, тому вони ще й лишились батька. Відтоді він назавжди перервав зв’язок із нами.
Брак коштів, постійні пошуки тимчасового орендованого житла, психологічне перенавантаження та нерозуміння з боку оточуючих людей було дуже гнітючим. Я з дітьми виїжджала з Луганська взагалі без речей. Все потрібно було починати з нуля. Це неймовірно важко, враховуючи, що дітей з того часу я виховувала самотужки. Місяць ми їли з іграшкового пластикового посуду для ляльок, бо не було за що купити якісь тарілки й чашки. Тому першу придбану тарілку зберігаємо як пам’ять.
З червня 2014 року ми мешкали у Марківському районі Луганської області, потім переїхали до Старобільська. Сина не сприйняли однолітки. У 2017 році в школі його побили, травмували хребет. Тоді ми переїхали у Хмельницький, де живемо понині.
Коли у лютому почалась повномасштабна війна, наші родичі втратили житло у Рубіжному і приїхали до нас. Вони залишились навіть без речей першої необхідності. Тепер в однокімнатній квартирі нас проживає восьмеро. Жити стало ще важче, тепер у дітей зовсім немає власного куточка. Відчуття безпеки у них теж немає, бо постійно лякаються повітряних тривог.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
