«Ми три рази не могли попасти в потяг»

Проживала я в місті Запоріжжя. Мені 31 рік, у мене двоє дітей.

Ми не могли повірити, дуже тяжко згадувати це. Звичайно, були у нас черги і за продуктами, і в банкомати за грошима. Звісно, були такі труднощі. Спочатку була надія, що це все швидко скінчиться.

Коли почали стріляти по мирних будинках, діти здригалися від кожного вибуху. Їм було дуже страшно, і ми вирішили виїхати.

З моєї родини виїхали всі. Хто - до інших країни, хто - до інших міст. Усі зараз розділені.

Ми перший раз виїхали до Польщі. Там ми були з березня майже до червня. Потім ми приїхали в Лебедин Сумської області - у нас тут бабуся і дідусь. Ми три рази їздили на вокзал, не могли попасти в потяг, була дуже велика черга.

Мені - якби війна хоч і в цю мить закінчилася. Чекаємо. Я думаю, що все буде добре. Головне, щоб був мир.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/