«Ми ще не розуміли, що відбувалося»

Тетяна з чоловіком у перший день війни вивезли дітей з Охтирки. Чоловік пішов захищати країну, а Тетяна повернулась і стала надавати допомогу тим, хто її потребував 

Ми з чоловіком і двома дітьми жили в місті Охтирка. Дітей вивезли ще в перші години. Чоловік пішов до армії, я повернулася до міста, допомагала сусідам, які не виїхали. Допомагали бабусям, дідусям, шукали продукти. Діти наші цього не бачили всього, так що слава Богу, що вони від цього не постраждали.

Зранку сказали, що почалося, але тоді ще в місті було тихо, і не вірилося. 

Було дуже страшно, ми не розуміли того, що відбувалося, та мабуть, і зараз цього розуміння немає.

Вразило спочатку те, як люди об’єдналися, стали добрими один до одного. Ми почали один одному допомагати. З іншої сторони - я не могла подумати, що наш сусід може на нас напасти, і я ніколи не думала, що вони до нас все життя так відносилися. Зараз в Охтирці спокійно, іноді бачимо прильоти.

Я думаю, що війна закінчиться, коли буде зброя. Коли хлопці підуть в наступ, коли буде чим бити російські війська, і вони переможуть ворога.

Вірю, що все в нас буде добре, Україна розквітне, ми будемо жити в мирі і злагоді. Діти мої маленькі це все забудуть і більше з таким не зіткнуться. Вірю, що Україна буде процвітаючою державою.