«Ми рятуємо життя жінок, дітей та літніх людей»

Війна для Катерини Андріївни почалась у 2014 році у Донецьку, звідки вона була вимушена виїхати. Жінка не могла повірити, що ці страшні події знову повторяться через вісім років

Про початок вторгнення я дізналася о четвертій годині ранку. Я була у Святогірську Донецької області як працівниця гуманітарної організації.

Ми мали певні протоколи безпеки, які пов'язані зі збереженням персональних даних людей, з якими ми працювали, тому всю ніч і весь день ми з моїми колежанками швидко збирали всі дані та документи. Це було потрібно, щоб усі люди, яких ми підтримували, у разі окупації були у безпеці.

В цей же день ми почали отримувати безліч звернень з проханням про евакуацію. Саме тоді почався цей непростий шлях, який продовжуємо і зараз, бо ми рятуємо жінок, дітей, літніх людей.

З 2014 року я - внутрішньо переміщена особа, адже війна зустріла мене ще влітку вісім років тому у Донецьку. Я ніколи не могла подумати, що мені доведеться проходити цей шлях знову.

Найбільше з моменту повномасштабного вторгнення мене шокувало те, що люди залишились сам на сам з гуманітарною катастрофою. Завдячуючи нашому об'єднанню, ми змогли вижити й допомогти багатьом тисячам інших людей - в тому числі й тим, які залишились в окупації й не могли самостійно полишити небезпечні місця.

Особисто я не стикалась з нестачею продовольства і води, але дуже велика кількість людей з перших днів війни мала такі проблеми. Ця криза буде лише посилюватись на тих територіях, які знаходяться в окупації, або близько до зони бойових дій. Допомогти цим людям стало можливим завдяки згуртуванню громадянського суспільства, яке з перших днів війни взяло на себе місію по порятунку тих, хто знаходиться в біді та небезпеці.

Щодня ризикуючи своїм життям, багато жінок виконували часто невидиму роботу по порятунку мирного населення і продовжують це робити досі.

З 2014 року моя сім'я розділена, мої літні батьки проживають на тимчасово окупованих територіях, звідки не можуть виїхати через стан здоров'я. Мої діти не бачили бабусю та дідуся вже багато років, але вони бачили війну та бойові дії. Ми надіємось, що повернемось у рідну домівку в мирний Донецьк.

До 2014 року я була топменеджеркою великої кампанії, але після того, як переселилась, то стала допомагати людям, зайнялась гуманітарною та правозахисною діяльністю. Цим займаюсь і зараз.

Про війну мені нагадують відео та фото. На жаль, все, що у мене було в житті, втрачено вдруге.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/