Історії, які ви нам довірили
Дарія Довбенко, 15 років, Таращанський технічний та економіко-правовий фаховий коледж, 3 група
Вчитель, що надихнув на написання єсе: Козачук Олена Іванівна
Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"
У мою родину так, як і у всі родини українського народу, несподівано 24 лютого 2022 року прийшла війна, яку не чекав ніхто. Ранок, який розпочався з вибухів по всій Україні, запам’ятається на все життя: страх, тривога та повне нерозуміння того, що коється. Мама з татом мовчки дивляться новини та гортають смартфони у пошуку хоч якоїсь інформації: що війна - це вигадка, фейк, але, на жаль, це була правда. Того ранку я відчула біль, страждання та переживання не тільки своє, а й усіх дорослих…. З дня на день очікувала, щоб все це закінчилося. Страх за своє життя та життя моїх рідних переповнював мене щохвилини.
День, з якого все почалося, означав тільки одне: як раніше життя вже не буде! Ціни стрімко піднялися, черги до банкомату довжиною у кілька годин, а ще люди масово почали покидати свої домівки та виїжджати за кордон. Ми з сім’єю також почали збирати необхідні речі, щоб бути напоготові покинути свій рідний дім. Через любов та відданість до своєї Батьківщини ми залишились в Україні. Сльози та страх були в моїх очах, коли я читала новини про Бучу, Ірпінь, Іванків…Я боялася, що дійдуть скоро і до нас.
Мій тато з перших днів тримав оборону нашого містечка, тому тривога була ще більшою. Стоячи на колінах, я вранці та ввечері молилася за своїх рідних та весь український народ. Мої думки були й про людей, які були в центрі подій. Тільки й чути про постійні вибухи, насильство, розстріли та палаючі будинки. У ці миті серце стискалося у грудях так, немов хотіло зупинитись. Друзі та рідні моєї сім’ї, які знаходились у самому пеклі подій, з жахом згадують про ті дні, які пережили на початку війни. Під кулями з малими дітьми вони виривалися у безпечні місця. Їм пощастило….
Життя розділилось на до і після війни. Навчатися довелося вдома, мама працювала також вдома. Ми почали більше цінувати один одного та те, чого досягли до початку повномасштабної війни. Моя родина кардинально змінила ставлення до певних людей, відпочинку, харчування та шопінгу. З коштів, які моя сім’я заробляє за місяць, 30 відсотків перераховуємо на ЗСУ та волонтерам, замість того, щоб відвідати якесь кафе. Одяг у гарному стані ми не викидаємо, а навпаки віддаємо людям, які цього потребують. Ми перейшли до життя тут і зараз.
Мене найбільше з початком війни приголомшило те, що народ рф підтримує свого президента. Вони радіють тому, що потрапили до нас на територію і можуть розпоряджатися людськими життями та побутом так, як вважають за потрібне. Те, що вони виробляли з жінками та дітьми, не передати словами.
Я вважаю, що на сьогоднішній день мир – це коли людина не вчиняє зло, без вбивств. Це коли люди можуть домовитися між собою без втручання зброї, насильства. Коли голова керується розум, а не злістю. Мир - це коли ти знаходишся на своїй Батьківщині без війни, а сім’я разом!
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
