«Ми плакали від щастя, коли моя сестра, нарешті, вийшла з окупованого Маріуполя»

Ми нічого не підозрювали: зранку 24 лютого, як завжди, прокинулись і займались звичними справами, а потім із новин дізнались про напад. Друзі почали нам писати про вибухи й російських військових, і про хаотичні обстріли населених пунктів і жилих будівель. Діти не пішли до школи, кінчився мир і спокій, страшенно боліла голова.

Спали одягнені, з зібраними речами, сильно хвилювались за своїх рідних і близьких. З сестрою від третього березня не було зв'язку. З окупованого Маріуполя вона вийшла 4 квітня. Ми всі плакали від радості, що вона залишилась жива і неушкоджена.

Під кінець лютого - на початку березня в наших магазинах не було овочів, не було по три дні хліба, а потім ціни сильно зросли, і продавали одну хлібину на родину. Ми два рази отримали продуктову допомогу від ООН і один раз - як багатодітна родина. Коли люди ділились їжею і власним житлом, безоплатно - це було дійсно зворушливо.            

Я працюю науковим співробітником і поки не планую змінювати професію. Вступила до аспірантури, підвищую свій рівень знань. Та й життя не стоїть на місці.

Про найтрагічніші події для моєї родини мені нагадує фото розбитого і спаленого будинку, де ми з сестрою виросли. Це тяжко - таке переживать. Але ми сильні й мужні, і все подолаємо.