«Ми не знаємо, що там робиться вдома, бо змушені були все покинути»

Олег Миколайович не бачить свого майбутнього. Напад росії на нашу країну його шокував

Я з Запорізької області, село Костянтинівка. Мені 60 років, є дружина, син жив зі мною. Я займаюся перевезенням вантажів.

22 лютого поїхав до Києва, а додому вже повернутись не зміг - вирушив у Суми до тещі. Син через півтора місяці виїхав по гуманітарному коридору, тепер живе у Луцьку. Жінка залишилася вдома ще близько року, тільки нещодавно замкнула хату та виїхала.

24 лютого я зранку встав і почав збирати вантаж, а  мені відмовили, тому що почалась війна. Спочатку я не зрозумів, що робити, - просто їхав із колоною машин в бік Житомира. Я намагався збагнути як бути, поки стояв у черзі на заправці. Взагалі перші два місяці були важкі, тому що ніхто не знав, чого чекати і як жити. Шокувало те, що у нас в країні війна, шокувало, що напала саме росія – це взагалі здавалось нереальним. Мости тільки поробили, торік здали - і тепер розбили. Усе побите. Я більш як пів року взагалі не виїжджав у рейси.

На мою думку, у травні щось зрушить з місця, а закінчиться війна ближче до осені.