«Літак бомбу скинув, полетіли вікна»

Лідія Іванівна дуже неохоче виїздила з дому, але зрозуміла, що це потрібно, щоб не заважати нашим військовим

Я з міста Костянтинівки Донецької області. Мені 81 рік.

Початок війни запам'ятався вибухами, обстрілами. Спочатку в Бахмуті стріляли, а ми за 20 кілометрів. Потім почали Костянтинівку бомбити – там, де військові були. Літак бомбу скинув, полетіли вікна. Я більше переживала за наших воїнів. Ми-то виїхали, а вони лишилися. Хотіли в підвалі жити, а нам сказали, що це братська могила, краще виїжджати. І я хлопцям відповіла, що ми поїдемо й не будемо їм заважати. Там дуже багато поранених було, мені важко на це було дивитися. 

Вимикали електрику й газ. Але я не скаржуся, я більше хвилююся, щоб на фронті було все необхідне. Нам гуманітарка допомогла на початку, а зараз усе є в магазинах. Ми й виплати отримуємо як переселенці. Правда, квартири дорогі, але нічого. Аби ще там не нараховували… У мене вдома квартира однокімнатна, то мені подзвонили й сказали, що у мене борг. А я ж не можу за дві квартири платити. Тим паче, коли я виїжджала, то все перекрила. 

Ми зараз у Полтаві. Виїхали і квартиру орендували. Мене приємно вразили люди, які чимось допомагають. Тепер ось на дрони збирають. В «Аврорі» купували той товар, за який виручка йде на дрони. Потрібно було зібрати два мільйони, а вийшло вдвічі більше. Я ще й від себе гроші переказувала, але нечасто. Я ж пенсіонерка. 

У мене два правнуки: один у третьому класі, другий – у першому. Старший онлайн вчиться. Спочатку ковід був, потім школи розбомбили. Діти виїхали спеціально, щоб дітей вчити. Стараємося заради внуків.

Мрію, щоб війна закінчилася не так, як росіяни хочуть, а як треба нам. Я дуже переживаю за окуповані території. Бо якщо ми здамося, то що нам скажуть нащадки? За що тоді наші хлопці поклали голови? Якщо буде перемир'я, то це на рік-два, а потім Путін знову піде війною на нас. Ми маємо рухатися в Європу. Моє найбільше бажання – щоб тієї імперії взагалі не стало!