"Ми не живемо в нашому будинку, не спимо в нашому ліжку"

Єдін Олексій Едуардович, 15 років, 9-Є клас, Софіївсько-Борщагівський ліцей Київська область

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Горбунова Галина Феодосіївна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Моє ім’я Олексій, на період початку війни мені було чотирнадцять років. Все своє життя прожив в мальовничому селі під назвою Каїри, яке розташоване на берегах Каховського водосховища. Жили ми невеличкою родиною: я, мама і тато.

Як всім відомо, 24 лютого 2022 розпочалося повномасштабне вторгнення з боку російської федерації на територію України.

Я вже числа 20-го передбачав, що це може статися, оскільки на території Луганської області у мене проживають родичі, які телефонували і говорили дорослим, що з їхнього населеного пункту почали евакуювати людей на територію росії, при цьому наголошували, що планується наступ на Україну. Я слухав це і не вірив. Але це трапилось!

В цей день я став іншим! Раніше я був життєрадісною дитиною, яка не мала ніяких проблем, а зараз став надто серйозним, став думати, як каже мій тато.

Наша територія була окупована з першого дня. Почалися дні жахіття, коли ти розумів, що в любий момент може трапитись щось страшне: це пролітання над твоєю хатою ракети, яка вщент може знести десятиповерховий будинок, і снування ворожої авіації над водою водосховища, яке знаходиться через одну вулицю від тебе, і постріли з «градів» на іншому березі моря.

Коли окупанти зайшли до нас в село, моєму другові було страшено не пособі, у нього була істерика, він плакав, а мені було якось байдуже, оскільки розумів, що я нічого не можу з цим зробити і прийняв все як є.

Я виїхав з окупованої території на Паску. Це найважчий шлях в моєму житті! Виїжджали ми два дні: більше часу зайняла не дорога, а затор довжиною десь кілометрів 30. В полі ми провели цілу ніч, чули і бачили все жахіття війни: проліт ракет, які летіли дуже близько, і постріли «градів» з усіх боків, і плач маленьких дітей, і крики військових, які забороняли включати світло фар, щоб ворог не виявив колону. Під ранок ми заїхали на територію вільною України. Ось так я виїхав з тим часово окупованої території. Це було 26 квітня, другий день Паски.

Зараз я знаходжуся на підконтрольній території України і мрію про закінчення війни, про звільнення моєї рідної Херсонщини. Для мене мир буде тоді, коли я повернусь в свій цілий і непошкоджений будинок, біля мене буде тато і мама, над головою не будуть пролітати ракети, я не буду чути вибухів.

Війна, звичайно, внесла корективи в життя нашої родини: ми не живемо в нашому будинку, не спимо в нашому ліжку, не одягаємо свої улюблені речі і т.п. А взагалі, на мою думку, ця тема для есе дуже важка психологічно. В цей час активно відбуваються бойові дії в одній частині країні (саме частині, оскільки інша частина країни живе звичним для неї життям) і я вважаю, що ця тема важка для багатьох дітей таких як я, дитинство яких закінчилося 23 лютого.