"Ми намагаємося шукати позитив"

Михайленко Дарія, 17 років, студентка 2 курсу КІУтЗ НАУ, м. Київ

Вчителька, що надихнула на написання - Козловець Ірина Іванівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Війна... Саме це слово багато хто з українців не сподівався почути 24 лютого 2022 року. Раніше мені доводилось його бачити лише у підручниках із історії і, на жаль, я не надавала цьому слову великого значення. Але наразі ми живемо у таких реаліях, в яких кожен громадянин України пережив те саме, що й наші предки у роки Другої світової війни. І кожен має свою історію життя або виживання у такий час, і я не виняток.

Це мав бути звичайний ранок четверга. Як зараз пам’ятаю, у той день мало бути чотири пари, які мали розпочатись о 8.30: фізика, фізкультура та історія України. Зазвичай я прокидаюсь раніше за батьків, о шостій ранку, але тоді вони прокинулися раніше. Їм почали дзвонити бабусі з дідусями, інші родичі, друзі, а я взагалі не розуміла, що коїться. Коли батьки закінчили з телефонними розмовами і ввімкнули телевізор, я запитала про це. Їх відповідь була короткою: «Почалася війна, доню». Я не хотіла в це вірити, аж доки не почула вибухи.

Такого бурхливого ранку ніхто не очікував: черги біля банкоматів, забиті людьми, супермаркети і затори на кордоні між Україною та Польщею. У цей час моя мама пакувала «тривожну валізку», а тато пішов у магазин, аби купити усе необхідне. Оскільки мої заняття проводились онлайн, мені було сказано піти у свою кімнату та спробувати відволіктись на навчання. Але для нас цей день означав, що у будь-який момент треба бути готовим залишити наш затишний дім.

Найбільшим потрясінням у цей день було те, що країна, музику якої ми слухали, фільми якої дивились, книжки якої читали у школі, напала на нас. Озираючись у минуле, пригадуючи нашу історію, можна було б сказати, що цього можна було очікувати і у 21 столітті. Проте ми думали, що цього жаху не трапиться і чутки, які почались у серпні – просто чутки, не більше. Зараз сиджу у своїй кімнаті, пишу це есе і думаю: «Якими ми були наївними».

Ми змогли, завдяки ЗСУ, проводити разом час, а це як ніколи важливо, і спробувати насолоджуватись життям, яким би воно не було. Ми намагаємося шукати позитив і моменти, коли ми, наприклад, їмо разом піцу, цінуємо більше, ніж раніше. Наразі, як і на початку повномасштабного вторгнення, ми підтримуємо нашу армію грошовими внесками.

У реаліях сьогодення слово «мир» набуває нового значення. Для мене воно означає світ без міжнародних конфліктів, воєн і держави-терориста. Я не кажу, що це світ, в якому всі один одного люблять і все в порядку, ні. Це світ, в якому держави мають нормальні взаємовідносини, в якому немає людей, які прагнуть до всесвітнього панування. Раніше слово «мир» асоціювалося з миром у сім’ї чи миром між друзями, які посварились. А зараз воно асоціюються з війною.

Війна змінила наше ставлення до життя. Ми безмежно вдячні ЗСУ за можливість прокидатися зранку.

На мою думку, коли всі члени родини переживають такі події разом, то пережити лихоліття значно легше. Тепер ми чекаємо на безумовну перемогу нашої країни, аби зібратися усією сім’єю без страху і з усмішкою на обличчі.